В жару конечно здесь не сладко не сладко здесь и в холода. Тюрьма - она всегда ужасна, здесь слёзы,горе и беда. Здесь на обломках всех крушений своих несбыточных надежд , живут с тоскою все взирая , туда - где "счастье и успех ". Где всё искрит, поёт, играет и в пляс пускается душа. Где ум не сразу понимает что все то блеф и пустота. Там дьявол жалит прямо в сердце своим оставленным клинком, и ты живешь смертельно болен хотя , по виду как живой. Ты опьянен той мишурою,где смерть хозяйка круглый год : и летом , осенью , зимою. . . уносит жизни на погост. Тот мир теперь из - за забора , опять всем машет как платком. Скорей бы кончилась неволя,и снова в омут с головой... Да, здесь действительно не сладко когда жара и холода. И пищи нет здесь той прекрасной и нет здесь женского плеча.
Но здесь зато в бетонных плитах так близко к нам Христос стоит. И в сердце бьётся Он чуть слышно и мир Свой хочет подарить. Он хочет дать душе прошение чтобы и летом и зимой. Ты славил Бога за спасение и пел обновленной душой. Он приговор твой отменяет Своею Кровью ставит Крест . Оправдан верою святою для Бога ты теперь воскрес ! В жару в тюрьме совсем не сладко , не сладко здесь и в холода. Но со Христом уже не важно : жара стоит иль холода ? Спаситель наш Святой и Правый открыл дорогу в небеса. Какое все же это счастье познать любовь Твою сполна!!!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
